Прянощі для глінтвейну цілі

Лише трохи спецій у гаряче вино — і ваш напій стане неперевершеним! Також спеції можна використовувати для приготування компоту або збитню. Для кращого розкриття спецій рекомендуємо їх подрібнити перед застосуванням. 50 грамів спецій для глінтвейну розраховані приблизно на 5 пляшок або 4 літри. Вино рекомендується нагрівати до температури 80 градусів, після нагрівання дати можливість настоятися з прянощами для того, щоб останні змогли екстрагувати максимум аромату та корисних речовин.

Склад: гвоздика, кардамон, бадьян, кориця, мускатний горіх, духмяний перець, рожевий перець.

З історії виникнення напою «глінтвейн»:

Вважається, що певний спосіб зігрітися знайшли ще давні римляни. Певним прообразом глінтвейну було пряне вино — Conditum paradoxum (до речі, цей напій під такою ж назвою виробляється в Італії й донині). Як свідчить кулінарна книга Марка Гавія Апіція, написана ще в I столітті н. е., воно вариться з медом і додаванням перцю, смоли мастикового дерева, лаврового листа, шафрану, фініків та їхніх обсмажених кісточок, а потім знову розбавляється вином. До речі, додавання смоли у вино було в Античності поширеним способом подовжити йому життя.

І хоча серед складників були цілком класичні для glühende Wein (так-так, саме так звучить німецькою назва цього чудового напою, що в дослівному перекладі означає «гаряче або розпечене вино») кориця, гвоздика та коріандр, все ж «сучасним» глінтвейном його називати було зарано. Бракувало головного — теплової обробки. Власне у Римі, місті, розташованому в сонячних та жарких краях, гріти вино не було потреби. Тому переможна хода класичного глінтвейну почалася пізніше, коли вже сформувалася середньовічна кулінарна культура.

Римська імперія впала, але відданість напою залишилася. Щоправда, до Середньовіччя «фінікова тема» загубилася, і напій отримав ім’я «пімен». З новою назвою легендарному напою довелося відзначитися у великій літературі. Лицар Персіваль у романі Кретьєна де Труа, написаному у XII столітті, п’є пімен в урочистий момент під час винесення легендарного Грааля. У XIV столітті каталонський лікар рекомендував пімен для лікування найрізноманітніших хвороб.

А оскільки він такий цілющий, то далі історичний шлях продовжує «гіпокрас», названий на честь легендарного лікаря Гіппократа. Перший із рецептів гіпокрасу, що дійшли до нас, був записаний у 1390 році. Він виглядає наступним чином:

«Три унції кориці та три унції імбиру. Одна міра іспанського нарду. Гвоздика, стручковий перець, трава галангал (по-нашому сить, родич імбиру) і мускатний горіх. Майоран і кардамон — кожного по чверті унції. Гвінейські зерна (малагетта, або гвінейський перець) і квіти кориці — того й іншого по десятій частині унції. Зроби з цього порошок і змішай його».

Тоді цей напій сприймався як предмет розкоші, адже прянощі коштували цілі статки. У наведеному рецепті ми бачимо не просто їх велику кількість, а якийсь неймовірний надлишок. Та й цукор був доступний лише заможним людям.

Не дивно, що першими переваги гарячого вина оцінили жителі суворих північних країв — британці, скандинави та німці. Вино у них було своє — перевага надавалася кларету та бордо, а от прянощі привозили з жарких східних країн. Лицарі хреста за допомогою нехитрих пристосувань — меча та Біблії — «налагодили» постійні поставки сировини. Вже у XVI столітті класичний глінтвейн міцно посідає своє місце в європейських кулінарних книгах: тоді до нього рекомендували додавати корицю, кардамон, квітковий мед і траву галангал (Альпінія лікарська, або Калган лікарський — вид трав’янистих рослин роду Альпінія сімейства Імбирні; зустрічається в Середземномор’ї, Середній та Передній Азії, на Кавказі). Подейкують, що вона бадьорила і використовувалася як афродизіак.

До XVII століття до складу гіпокрасу входили тільки вино і прянощі, пізніше туди стали додавати мигдаль і фрукти: апельсини, лимони, яблука. Прянощі подешевшали, напій ставав у Європі дедалі популярнішим, і назва його теж стала простою та демократичною — «палаюче вино» німецькою звучить як glühende Wein. Саме звідси в нашій мові з'явилося слово «глінтвейн», без якого сьогодні просто неможливо уявити зимові гуляння та вуличні ярмарки в Німеччині, Англії чи країнах Скандинавії.

Слово «глінтвейн» могло утворитися шляхом редукування німецького словосполучення «glühende(r) Wein». Не виключено також, що це слово прийшло до нас не напряму з німецької, а через польське посередництво (у польській мові також зафіксовано glintwajn), і подібна трансформація відбулася спочатку в польській мові.

І ось, озброєні теорією, ми тепер готові до приготування цього божественного напою, який для багатьох європейців асоціюється з різдвяними базарами, а його смак нагадує про вечори біля каміна на гірськолижних курортах. Справжній глінтвейн — це просто панацея від застуди, що починається, та депресії.