Прянощі для глінтвейну мелені (на 6 л)

Всього трохи спецій у гаряче вино — і ваш напій стане неперевершеним! Також спеції можна використовувати для приготування компоту або збитню.

Склад: гвоздика мелена, кардамон зелений мелений, бадьян мелений, кориця палички, мускатний горіх мелений, духмяний перець мелений, ваніль мелена з цукром, імбир мелений.

З історії виникнення напою «глінтвейн»

Вважається, що певний спосіб зігрітися винайшли ще давні римляни. Прообразом глінтвейну було пряне вино — Conditum paradoxum (до речі, напій із такою самою назвою виробляють в Італії й донині). Як свідчить кулінарна книга Марка Гавія Апіція, написана ще в I столітті н. е., його варили з медом і додаванням перцю, смоли мастикового дерева, лаврового листя, шафрану, фініків та їхнього обсмаженого насіння, а потім знову розбавляли вином. До речі, додавання смоли у вино в Античності було поширеним способом продовжити термін його зберігання.

І хоча серед цих інгредієнтів були цілком класичні для glühende Wein (так, саме так німецькою звучить назва цього чудового напою, що в дослівному перекладі означає «гаряче» або «розпечене вино») кориця, гвоздика та коріандр, усе ж називати його «сучасним» глінтвейном було ще зарано. У тому напої бракувало головного — термічної обробки. Власне, у Римі, місті, розташованому в сонячному та спекотному регіоні, не було потреби підігрівати вино. Тому тріумфальна хода класичного глінтвейну розпочалася пізніше, коли вже сформувалася середньовічна кулінарна культура.

Римська імперія впала, але прихильність до напою залишилася. Щоправда, до Середньовіччя фінікова складова напою зникла, і він отримав назву «пимен». Під новим ім’ям легендарний напій навіть з’явився у великій літературі. Лицар Персіваль у романі Кретьєна де Труа, написаному в XII столітті, п’є пимен у урочистий момент під час винесення легендарного Грааля. У XIV столітті каталонський лікар рекомендував пимен для лікування найрізноманітніших хвороб.

А раз уже його вважали лікувальним, то далі історичний шлях напою продовжує «гіпокрас» — названий на честь легендарного лікаря Гіппократа. Перший із відомих нам рецептів гіпокрасу був записаний у 1390 році. Він виглядає так:

«Три унції кориці та три унції імбиру.
Одна міра іспанського нарду.
Гвоздика, стручковий перець, трава галангал (у нас — сит, родич імбиру) та мускатний горіх.
Майоран і кардамон — кожного по чверті унції.
Гвінейські зерна (малагетта, або гвінейський перець) та квітки кориці — кожного по десятій частині унції.
Зроби з цього порошок і змішай його».

У ті часи цей напій сприймався як предмет розкоші, адже спеції коштували цілий статок. У наведеному рецепті ми бачимо не просто їхнє розмаїття, а справжній надлишок. Та й цукор був доступний лише заможним людям.

Не дивно, що першими переваги гарячого вина оцінили мешканці суворих північних країв — британці, скандинави та німці. Вино в них було власне — перевагу надавали кларету та бордо, а от спеції привозили зі спекотних східних країн. Хрестоносці за допомогою нехитрих пристосувань — меча та Біблії — «налагодили» постійні поставки сировини.

Уже в XVI столітті класичний глінтвейн міцно посів своє місце в європейських кулінарних книгах. До нього рекомендували додавати корицю, кардамон, квітковий мед і траву галангал (лікарська альпінія, або лікарський калган, або малий галангал — вид трав’янистих рослин роду Alpinia родини імбирних (Zingiberaceae), що зустрічається в Середземномор’ї, Середній та Передній Азії, на Кавказі, у Південній Африці, Південній та Північній Америці). Подейкують, що вона бадьорила та використовувалася як афродизіак.

До XVII століття до складу гіпокрасу входили лише вино та спеції, пізніше туди почали додавати мигдаль і фрукти: апельсини, лимони, яблука. Спеції подешевшали, напій ставав дедалі популярнішим у Європі, і його назва також стала простою та демократичною — «палаюче вино» німецькою звучить як glühender Wein. Звідси в нашій мові з’явився і «глінтвейн», без якого сьогодні просто неможливо уявити зимові гуляння та вуличні ярмарки в Німеччині, Англії чи країнах Скандинавії.

Українське слово «глінтвейн» могло утворитися шляхом редукції німецького словосполучення glühend(er) Wein, де німецьке glühend перетворилося на «глінт-». Не виключено також, що це слово прийшло до нашої мови не безпосередньо з німецької, а через польське посередництво (у польській також зафіксовано glintwajn), і подібна трансформація спочатку відбулася саме в польській мові.

І ось, озброївшись теорією, ми тепер готові до приготування цього божественного напою, який для багатьох європейців асоціюється з різдвяними ярмарками, а його смак нагадує про посиденьки біля каміна на гірськолижних курортах.

Справжній глінтвейн — це просто панацея від застуди, що починається, та від депресії.