Тімян (Чабрець)

Застосування

У кулінарії використовують листя чебрецю (тим’яну). У чебрецю вони жорсткі, майже шкірясті, короткочерешкові, з пластинками довгастої форми.

Найкращі кухарі використовують тим’ян як приправу, віддаючи перевагу, природно, свіжій рослині, що, на жаль, не завжди можливо. Одна столова ложка свіжого чебрецю дорівнює одній чайній ложці сухого.

Тим’ян має приємний сильний запах, гострий, виразно пряний, злегка гіркуватий смак.

Як спецію використовують ароматне, багате на вітаміни листя тим’яну. Воно покращує смак, надає стравам аромату та легкої гіркуватості. Тим’ян залишається однією з провідних прянощів у хлібопекарській справі. Покращує запах і смак овочевих страв, особливо з картоплі та капусти.

Тим’ян як приправа до жирної їжі не тільки значно покращує та збагачує її смак, а й сприяє її перетравленню.

Можна сказати, що він просто необхідний під час приготування картоплі, смаженої на салі, свинини, баранини, риби, м’ясних паштетів (зі свинини). Ним приправляють домашню птицю (гусака, качку), дичину, страви із субпродуктів. Тим’ян також використовують під час варіння жирної риби.

Тим’ян добре поєднується зі стравами з яєць та сирами. Безперечна його популярність під час копчення продуктів. Жодна інша пряність не підкреслює смак супу з сочевиці, гороху та квасолі так, як тим’ян. У свіжому та сушеному вигляді тим’ян використовують під час засолювання огірків, помідорів, патисонів.

Листочки додають до салатів, борщів, овочевих супів, курячих бульйонів. Незамінна ця пряність під час приготування рибних страв і дичини. Чебрецем приправляють сири, його додають до соусів, маринадів, смажених страв (картоплі, грибів, баклажанів), вводять до складу пряних сумішей, використовують під час засолювання овочів (огірків, помідорів тощо), з ним готують цілющі чаї та ароматні напої.

Листя використовують як пряність у кулінарії, консервній та лікеро-горілчаній промисловості.

Сміливо додавайте богородську траву до різних страв, однак майте на увазі, що через високий вміст тимолу чебрець може чинити подразнювальну дію на шлунок, печінку та нирки. Тому, якщо ви страждаєте на виразкову хворобу, ставтеся до чебрецю з обережністю.

Надзвичайної пікантності м’ясним стравам надає досить рідкісний вид — кминний тим’ян. Він чудово поєднується з часником і вином (нерозлучна пара середземноморської кухні), а найкраще підходить до риби та смажених курчат.

Досить поширений у кулінарії підвид дикого тим’яну — лимонний тим’ян із яскраво вираженими лимонними нотами. Його крихітні серцеподібні листочки особливо добре підходять до морепродуктів і солодких страв.

Цікаве використання лимонного тим’яну в класичному французькому (гасконському) продукті конфі (confit) — своєрідній консервації з качки, гуски або свинини.

Свіже та сушене листя, молоді пагони всіх видів тим’яну використовують, як майоран, у стравах із гороху та квасолі, а також під час виготовлення ковбас. Тим’ян — одна з головних ароматичних трав французької кухні, він обов’язково входить до складу сумішей спецій «букет гарні» та «прованські трави».

В Іспанії, Греції та Туреччині олію тим’яну використовують для маринування оливок. Тим’ян популярний не лише в Європі — він входить до складу йорданської приправи «заатар» та єгипетської суміші «дука».

У Центральній Європі тим’ян додають до супів і страв із яєць, а в кухні американського штату Луїзіана — до знаменитих креольських страв «гамбо» (gumbo) та «джамбалайя» (jambalaya).

Надземну частину рослини до початку плодоношення використовують у виробництві напоїв. Листя та молоді пагони тим’яну вживають як салат, використовують для засолювання огірків. Вони слугують для ароматизації ковбас, оцту, коктейлів, чаю. Для цих цілей використовують свіже та сухе листя.

Зберігати висушений тим’ян (чебрець) слід у сухому темному місці в щільно закритому фарфоровому або скляному посуді.

Тим’ян повністю розкриває свій аромат під час тривалої теплової обробки, тому його додають на самому початку приготування.

Чудова пряна приправа для печені виходить із тим’яну та розмарину з додаванням солі.

Тим’ян добре використовувати в поєднанні з перцем — це посилює його аромат.

У вигляді порошку його у великих кількостях додають до різноманітних рибних страв і рибних фаршів. Під час смаження риби чебрець у великій кількості змішують із паніруванням (із борошном у співвідношенні 1:2). Крім того, чебрецем посипають сири, а також використовують його під час приготування домашніх сирів. Добре поєднується він і з овочами.

У рідкі страви тим’ян додають за 15–20 хвилин до готовності, в інші — у процесі приготування.

Тим’ян високо цінують любителі вегетаріанських страв. Його додають до смаженої картоплі, грибів, яєчні, баклажанів, використовують під час маринування та засолювання. Дуже ароматними виходять напої з цією рослиною.

У побуті тим’ян використовують як пряність під час засолювання, мочіння, як приправу до овочевих, м’ясних, рибних та інших страв, для ароматизації ковбас, соусів, сиру, желе, чаю.

В Італії тим’ян використовують під час маринування оливок.

Якщо покласти його у шафу між одягом, він відлякує міль.

Ефірну олію тим’яну застосовують у парфумерній та консервній промисловості. Тим’ян — цінний медонос.

Вид

Тим’ян, він же чебрець, — багаторічний сланкий напівчагарник. Стебла численні, повзучі, тонкі, укорінюються, з віком біля основи дерев’яніють і утворюють прямостоячі або висхідні квітконосні пагони заввишки 15–20 см.

Листя черешкове, дрібне, супротивне, цілокрає, довгасто-овальне, жорстке, з виступаючими жилками та залозками. Квітки дрібні, рожево-фіолетові, зібрані на кінцях гілок у пухкі головчасті суцвіття. Плід — дрібний, кулястий, гладенький чорно-бурий горішок.

У дикому вигляді ця рослина зустрічається в Скандинавії, Атлантичній та Центральній Європі, а також в Азії, Північній Африці та Північній Америці. Поширена в лісовій, лісостеповій та степовій зонах європейської частини Росії, у Західному Сибіру та Забайкаллі, на Кавказі та в Центральній Азії.

Росте на сухих відкритих піщаних місцях, пагорбах, поруч із чагарниками, у сухих соснових лісах. Тим’ян культивують у країнах Європи та США як лікарську, декоративну та пряно-ароматичну рослину. Зареєстровано 6 вітчизняних сортів тим’яну.

Характеристика та походження

Сотні видів чебрецю роду Thymus ростуть майже по всій Євразії, у Північній Африці, на Канарських островах і навіть у Гренландії.

Перша письмова згадка про тим’ян датується третім тисячоліттям до н. е. Давні шумери використовували його як антисептичний засіб, а давні єгиптяни — як один із компонентів складного процесу бальзамування.

Латинська родова назва тим’яну походить від грецького thymiama (фіміам, пахощі, куріння пахощів) — греки присвячували його Афродіті та спалювали в храмах богині.

Здавна вважалося, що тим’ян надає мужності. Римські воїни перед битвою приймали ванни з тим’яном, а шотландські горяни (у яких із ваннами було складніше) з тією ж метою пили чай із диким тим’яном.

Слава рослини як символу мужності пройшла крізь століття — у середньовічній Європі дами вишивали на сорочках своїх лицарів гілочку тим’яну в надії, що вона додасть їм мужності в бою.

Про властивості чебрецю писали ще Теофраст та Авіценна, який включав насіння тим’яну до складу складних лікарських засобів на основі меду, оцту, олії або вина разом із насінням кмину, селери, петрушки, м’яти, валеріани, ісопу, асафетиди та часнику.

Сучасні фахівці також високо оцінюють цю рослину. Однак сміливо додаючи богородську траву до страв, варто пам’ятати, що через високий вміст тимолу чебрець може чинити подразнювальну дію на шлунок, печінку та нирки. Тому при виразковій хворобі до його вживання слід ставитися з обережністю.

І, будь ласка, не плутайте чебрець із чабером — це зовсім різні трави, хоча в багатьох середньовічних медичних працях чебрець як лікарську рослину рекомендували застосовувати так само, як і чабер.

Тим’ян із давніх часів шанували як божественну траву, здатну повертати людині не лише здоров’я, а й життя. Давні греки застосовували його при непритомності у вигляді нюхального порошку.

Трава тим’яну (чебрецю) містить 0,1–0,6% ефірної олії, дубильні та гіркі речовини, камедь, смолу, флавоноїди, органічні та мінеральні солі. Зелене листя тим’яну багате на вітамін С та мінеральні речовини (калій, кальцій, магній).

Ефірна олія тим’яну — безбарвна або світло-жовта рідина із сильним приємним запахом, до складу якої входять тимол (20–40%), карвакрол, дубильні речовини, гіркоти, серпілін та ін.

Наявність тимолу та інших компонентів робить тим’ян бактерицидним і протимікробним засобом. Численні препарати, багаті на тимол, застосовують як протиглистовий, дезінфікувальний та знеболювальний засіб.

Тим’ян використовують у народній медицині для полоскання горла, при кашлюку та бронхіті, болях у суглобах, болях у ділянці серця, радикуліті, невралгічних захворюваннях.

Вважається, що відвари тим’яну розріджують слиз при бронхіальній астмі. Його використовують для виготовлення порошків, таблеток від кашлю (тим’ян — компонент «Пектусину»), настоянок для заспокоєння нервової системи тощо.

Можна просто розтирати в руках свіже листя та вдихати його аромат, оскільки саме ефірні олії тим’яну мають антибактеріальні властивості.

Для боротьби з мікробами ефірну олію тим’яну додають до аромалампи, ванни або розчину для інгаляцій. Найкраще використовувати свіжий тим’ян. Якщо це складно — застосовують препарати. Зберігати тим’ян потрібно в закритому посуді. Якщо сухий тим’ян втратив характерний запах, це означає, що ефірні олії з нього випарувалися, а лікувальна дія послабилася.

Тим’ян допомагає перетравлювати жирні продукти. Він істотно допомагає при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, має жовчогінну, кровоочисну та сечогінну дію. Відзначають також виражену дію чебрецю при безсонні.

Тимол, спочатку виділений із тим’яну, а також відвари та порошок у народній медицині застосовують у вигляді пов’язок при радикуліті та запаленні сідничного нерва. У вигляді відвару або мазі на меду він «очищає груди та легені», сприяє відхаркуванню та заспокоює біль. Тим’ян сприяє травленню.

У вигляді ванн тим’ян корисний при нервових захворюваннях, радикуліті, ревматизмі, шкірних висипаннях, захворюваннях суглобів і м’язів. Як зовнішній засіб для розтирання використовують суміші, що містять ефірну олію тим’яну.

Для полоскання горла та ротової порожнини тим’ян використовують при стоматитах і гінгівітах.

Фенольні сполуки, що містяться в чебрецю, подразнюють слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, збільшують секрецію травних залоз, тому їх використовують у лікуванні хронічних гастритів зі зниженою кислотністю.

Однак слід враховувати, що тимол протипоказаний при декомпенсації серцевої діяльності, захворюваннях печінки та нирок, виразковій хворобі шлунка, а також під час вагітності. Тимол може спричиняти гіперфункцію щитоподібної залози.

Тим’ян підвищує артеріальний тиск, причому ефект розвивається поступово та зберігається тривалий час, тому застосування рецептів із тим’яном протипоказане людям із гіпертонією.

До переліку захворювань, при яких застосовують чебрець, належать ентероколіти, ферментопатії, дискінезія шлунково-кишкового тракту, дисбактеріоз. Настої чебрецю чинять також м’яку сечогінну дію. При захворюваннях нирок настої тим’яну, прийняті внутрішньо, діють також як легкий знеболювальний засіб.

Ванна з тим’яном має загальнозміцнювальну дію на нервову систему. Дуже корисними вважаються ванни з тим’яном і для лікування гінекологічних захворювань. Однак такі ванни протипоказані при високій температурі тіла, підвищеному артеріальному тиску та тяжкій серцевій недостатності.

Олія тим’яну є джерелом тимолу, який широко застосовують для дезінфекції слизової оболонки порожнини рота та глотки. Він входить до складу рідини Гартмана, яку застосовують у стоматологічній практиці як знеболювальний засіб, а також є протигрибковим засобом при грибкових захворюваннях шкіри (зокрема, при актиномікозі).

Тимол також має протиглистову дію, його застосовують для лікування глистових інвазій (при анкілостомідозі, трихоцефальозі та некаторозі). Іноді тимол призначають внутрішньо як в’яжучий засіб при шлунково-кишкових розладах і метеоризмі.

У народній медицині рослину застосовували як сечогінний, протисудомний та заспокійливий засіб, при кашлюку, невралгії, спазмах шлунка. У вигляді мазей і примочок тим’ян використовували при ревматизмі, а також як ранозагоювальний засіб при шкірних захворюваннях. Порошок, приготовлений із трави, використовували як нюхальний засіб при непритомності.

Трава тим’яну, зібрана в період цвітіння, має седативні, болезаспокійливі, спазмолітичні, дезінфікувальні, ранозагоювальні та ароматичні властивості. Застосовується при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, захворюваннях шлунково-кишкового тракту, а також для лікувальних ванн і спринцювань.

Вживання богородської трави може викликати відразу до алкоголю.

Давня таджицька медицина вважала чебрець протиотрутою при укусах отруйних комах, протиблювотним засобом і засобом, корисним при болях у животі та матці.

Вміст корисних речовин

Трава тим’яну (чебрецю) містить 0,1–0,6% ефірної олії, дубильні та гіркі речовини, камедь, смолу, флавоноїди, органічні та мінеральні солі.

Ефірна олія тим’яну — безбарвна або світло-жовта рідина із сильним приємним запахом, до складу якої входять тимол, дубильні речовини, гіркоти, серпілін та ін.

Поради шеф-кухаря

Зберігати висушений тим’ян (чебрець) слід у сухому темному місці в щільно закритому фарфоровому або скляному посуді.

Тим’ян повністю розкриває свій аромат під час тривалої теплової обробки, тому його додають на самому початку приготування.