М'ята

Застосування

Листя м’яти, яке надає стравам освіжаючого смаку та аромату, популярне як спеція у кулінарів усього світу.

Існує безліч різновидів м’яти, але найпопулярнішою вважається м’ята перцева (Mentha piperita), яка має найкращий склад корисних речовин із вираженим м’ятним смаком та ароматом.

Загальновідоме використання м’яти в чаї — спеція передає напою безліч корисних властивостей і робить його освіжаючим.

Свіжу м’яту як зелень додають до овочевих та м’ясних салатів. Популярне використання м’яти у фруктових салатах, а також у десертах — від м’ятного морозива та шербету до листочка свіжої м’яти, який прикрашає будь-яку солодку страву.

Спецію м’яту використовують у перших стравах — нею приправляють овочеві, м’ясні, курячі супи та бульйони.

У багатьох країнах м’яту використовують для приготування м’ясних страв із баранини та яловичини.

З давніх часів відоме поєднання м’яти з динею та копченим м’ясом.

М’ятні соуси практично до будь-яких страв — хіт англійської кухні. Також англійці люблять шоколад із м’ятою.

М’яту часто додають до сирів і страв із сиру.

Спеція м’ята — чудовий інгредієнт для начинок у тістечках.

М’яту можна зустріти в маринованих баклажанах, квашеній капусті, вареннях.

У сучасній кухні м’яту можна знайти навіть у рибних стравах.

Традиційно в українській та східноєвропейській кухні м’яту використовують у напоях, пряниках, льодяниках. Досі вважається, що додавання листочків м’яти у свіже молоко допомагає запобігти його швидкому скисанню.

В Узбекистані свіжу м’яту використовують у салатах, а на її настої готують тісто для коржиків.

М’ята — улюблениця кулінарів у солодких напоях: компотах, морсах, джулепах, лікерах, настоянках, крюшонах, мохіто…

У східній кухні м’ята також дуже популярна. Наприклад, вона може слугувати гарніром у суміші з іншими травами або овочами. М’ята входить до складу трав до єврейського пасхального ягняти або подається з йогуртом, зеленню та огірками.

У південноєвропейських країнах м’ята часто поєднується з тістом і сиром (паста, сири).

М’ята входить до складу сумішей спецій.

Листя та квітки м’яти заварюють разом із чаєм, після чого він набуває приємного аромату та свіжості.

Найкраще використовувати свіжу м’яту, але її також можна висушувати та зберігати у скляному щільно закритому посуді в темному місці.

Вид

М’ята — рід багаторічних трав’янистих рослин родини губоцвітих. Існує близько 20–25 видів. Росте переважно в помірному поясі Північної півкулі. Деякі види (зазвичай м’ята перцева) вирощуються як ефіроолійні та лікарські рослини.

Має безліч різновидів і сортів:

• Mentha piperita var. citrata (лимонна) — із характерним ароматом лимона;

• Mentha piperita var. multimentha (тюрингська) — з високим вмістом ментолу;

• Mentha piperita var. citrata 'Eau de Cologne' (бергамотова) — незамінна в ароматичних сумішах, її листя має аромат одеколону.

М’ята польова, м’ята квасна, м’ята довголиста, м’ята лимонна, м’ята перцева, м’ята блошина, м’ята кучерява — цей список можна продовжувати ще довго. Видів м’яти (у межах роду Mentha L. родини губоцвітих) близько 25, не враховуючи численні гібриди.

Родом із Малої Азії, м’ята за кілька тисячоліть поширилася по Старому світу, а згодом і по Новому.

Характеристика та походження

М’ята — перекоп, бежева, драголюб — усе це народні назви м’яти, однієї з найдавніших лікарських і ароматних рослин. Перші відомості про її використання належать до дуже давніх часів: вона згадувалася на клинописних табличках ассирійців, її знаходили в гробницях єгипетських фараонів.

Назву рослині дали давні греки на честь німфи Менти, коханої володаря підземного царства Плутона. Ревнива дружина Плутона перетворила нещасну німфу на рослину з ніжним, прохолодним ароматом.

Усі види м’яти люди використовують уже багато тисячоліть. Давні греки виготовляли з неї парфуми зі свіжим ароматом, так само робили й давні євреї. Давні греки та римляни вплітали м’яту у вінки для релігійних церемоній, а також використовували її для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту, головного болю, кашлю, хвороб, пов’язаних із сечовипусканням, укусів комах і змій.

Особливо винахідливо використовували м’яту римлянки: її змішували з медом для освіження дихання після вживання вина.

Давньогрецьким воїнам забороняли вживати м’яту під час війни, оскільки вважалося, що вона, маючи властивості афродизіаку (засобу, що посилює сексуальне бажання), може відволікати їх.

Арабські чоловіки традиційно пили м’ятний чай для бадьорості.

Здатність м’яти одночасно зігрівати й охолоджувати залежить від способу та місця її використання. При внутрішньому вживанні вона зігріває, покращує кровообіг, є чудовим тонізуючим засобом, особливо під час відновлення після хвороб. Водночас її освіжаючий смак може залишати прохолодний післясмак.

У Стародавній Рим із країн Сходу надходили дорогі пахощі. На бенкетах багатих патриціїв гостей обсипали пелюстками троянд, які випромінювали ніжний аромат. Але цінували й більш прості запахи.

Зазвичай перед приходом гостей столи натирали свіжозірваною м’ятою, а стіни та підлогу обприскували водою, настояною на листі м’яти. За цією травою не потрібно було далеко ходити — вона росла всюди.

Щойно переступивши поріг будинку, гість розумів, що на нього чекали. Про це свідчив аромат м’яти, який у римлян вважався доброю ознакою. Вони вірили, що запах цієї рослини покращує настрій і сприяє приємній застільній бесіді.

Давні вчені стверджували, що м’ята позитивно впливає і на роботу мозку. Тому відомий римський історик і письменник Пліній Старший любив носити на голові вінок, сплетений зі свіжої м’яти, і радив робити так само своїм учням.

У російських селах нічого не знали про звичаї давніх римлян, але й там цінували м’яту. Листя додавали до щів — страва ставала більш ароматною. А тим, у кого не було апетиту, перед обідом пили відвар із листя м’яти.

Вважалося, що запах м’яти стимулює роботу мозку, тому студентам середньовічних університетів рекомендували носити вінки з цієї рослини. На Русі м’яту, зібрану на Трійцю, дівчата та юнаки клали під подушку, щоб побачити уві сні майбутнього нареченого чи наречену.

Використовували її і в народній медицині. У старому лікувальнику говорилося: «м’ята холодить у роті, але зігріває кишечник».

Без м’ятних пряників і м’ятного квасу неможливо було уявити старовинне застілля. Вирощувати м’яту в Європі почали в монастирських садах у Середньовіччі.

У «Метаморфозах» Овідія згадується, що богиня підземного царства Персефона перетворила прекрасну німфу на ароматну пряну рослину й присвятила її Афродіті. Від давньогрецької назви «minthe» рослина отримала латинську назву «mentha». Згодом м’ята швидко поширилася в інших країнах. Потрапивши на Русь, вона стала дуже популярною і отримала назву «м’ята».

Про давнє походження рослини свідчать і письмові пам’ятки. У притчі з Євангелія від Матвія згадується, що м’ята входила до переліку продуктів, які збирали як данину.

Медичне застосування

Перевірена часом репутація м’яти як тонізуючого серцевого засобу, що зменшує серцебиття, стимулює роботу серця та кровообіг, а також має потогінний ефект. Її можна використовувати для боротьби із застудою та гарячкою.

Розслаблювальні та протизапальні властивості м’яти роблять її чудовим засобом при болях і спазмах, таких як біль у шлунку, коліки, здуття кишечника, печія, нетравлення, гикавка, головний біль, мігрень, нудота та морська хвороба.

Таніни, що містяться в м’яті, захищають кишечник від подразнення, що особливо корисно для зменшення болю при діареї, боротьби зі спастичними закрепами та виразковим колітом. Гіркота м’яти стимулює роботу печінки та жовчного міхура, тому її використовують для очищення печінки та виведення каменів із жовчного міхура.

М’ятну олію раніше додавали у ванни як ароматичну сіль для отримання зміцнювального ефекту. Її вдихали при запамороченні та схильності до непритомності. Знеболювальні властивості м’яти використовували, прикладаючи подрібнене свіже листя або м’ятні компреси до суглобів, запалених через артрит і подагру.

Ефірні олії м’яти, особливо камфорна та ментолова, мають чудові антисептичні властивості, завдяки чому рослина корисна при обмороженнях, порізах, подряпинах. Їх вдихають при багатьох респіраторних захворюваннях, додають до полоскань при болю в горлі. М’ятна олія також полегшує зубний біль і входить до складу крапель, які використовують для зменшення болю у вухах.

М’ята відновлює сили, усуває нервове перенапруження та нервозність, що виникає через нестачу сну. Зменшує реактивність шкіри при нервовому перенапруженні або контакті з подразнювальними речовинами, підвищує захисні функції епідермісу, вирівнює колір шкіри. Використовується при екземі, запальних процесах шкіри, вугровому висипі та вираженій судинній сітці.

Має спазмолітичний вплив на судини головного мозку: допомагає при запамороченні, нудоті, блюванні, заколисуванні в транспорті та порушеннях роботи вестибулярного апарату.

Оптимізує мозковий кровообіг. Має протизапальну та знеболювальну дію при карієсі, запаленні ясен, стоматиті. Усуває неприємний запах із рота, пов’язаний із порушеннями травлення. Допомагає при серцевих болях, нормалізує роботу серцевого м’яза. Має противірусну активність. Зменшує м’язовий біль. Робить менструацію менш болісною.

Способи використання: всередину — 2–3 краплі м’ятної олії з медом, масаж, інгаляції, ванни, компреси, ароматизація приміщень.

Запах м’яти та кориці підвищує концентрацію уваги водіїв і зменшує втому під час тривалих поїздок. Це встановив Браян Роденбуш з Єзуїтського університету (Вілінг, Західна Вірджинія).

Результати дослідження, проведеного Роденбушем та його студентами, були представлені на Третій щорічній конференції студентських досліджень у Чарлстоні.

Попереднє дослідження Роденбуша показало, що запахи м’яти та кориці стимулюють нервову систему, покращують мотивацію, працездатність і концентрацію уваги, а також зменшують втому у спортсменів і офісних працівників.

Метою нового дослідження було оцінити вплив запахів на стан водія під час керування автомобілем. У тесті із використанням симулятора водіння брали участь 25 студентів Роденбуша. Під час «керування автомобілем» студенти вдихали запах м’яти або кориці протягом 30 секунд із 15-хвилинними інтервалами.

Тривалі поїздки призводили до зростання дратівливості та втоми. Після вдихання м’яти спостерігалося помітне покращення стану водія: зниження втоми й дратівливості, підвищення концентрації уваги та витривалості. Подібний ефект виникав і при вдиханні кориці. Загалом працездатність водіїв помітно зростала.

Вдихання м’яти та кориці може значно полегшити тривалі поїздки, вважає Роденбуш. За його словами, попереднє дослідження також показало, що м’ятні льодяники або жувальна гумка мають подібний ефект.

Г. К. Шретер (1972) зазначав, що з 453 видів лікарських рослин лише 37 збереглися в усіх десяти виданнях вітчизняної Фармакопеї, тобто були дозволені до медичного застосування протягом 100 років. Серед них була й м’ята.

Безумовно, всесвітня популярність м’яти пояснюється її лікувальними властивостями — як реальними, так і тими, що сформувалися завдяки народним повір’ям. Про неї писали Гіппократ, Діоскорид, Гален та інші видатні лікарі античності.

У Болгарії листя м’яти застосовують при спазмах шлунка й кишечника, метеоризмі, діареї, нудоті та блюванні, як жовчогінний засіб при каменях у жовчному міхурі, при жовтяниці, як знеболювальний засіб при печінкових коліках, а також для стимуляції серцевої діяльності та зменшення головного болю.

В Австрії листя м’яти використовують у вигляді відвару, настоянки та олії при подібних захворюваннях.

У Франції листя м’яти широко застосовують як спазмолітичний, жовчогінний, ранозагоювальний засіб, а також для покращення апетиту й травлення.

У Польщі листя м’яти використовують як знеболювальний, протизапальний і дезінфікуючий засіб при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, невралгіях, безсонні, мігрені, запаленні окістя, середнього вуха та інших захворюваннях. Також її додають до лікувальних зборів для покращення смаку й аромату.

У народній медицині листя м’яти використовують як освіжаючий, жовчогінний і потогінний засіб. Сік свіжого дикорослого листя м’яти застосовують при сечокам’яній хворобі як сечогінний засіб.

Вміст корисних речовин

Ефірна олія (ментол, ментон та інші компоненти), флавоноїди, дубильні речовини, гіркоти та інші біологічно активні сполуки.

М’яту кучеряву вирощують для отримання ефірної олії із зеленої маси, яка містить ліналоол (56–65%), карвон (12–13%), лімонен, цинеол, цитраль, пулегон.

Поради шеф-кухаря

• Свіжий зелений листочок садової м’яти — чудова ароматична та смакова прикраса для багатьох вишуканих коктейлів.

• М’ята додасть прохолодну й ароматну нотку будь-якому зеленому салату.

• Сушену м’яту потрібно зберігати в закритій скляній або фарфоровій ємності в темному сухому місці.

• Додавання листя м’яти до молока допомагає запобігти його скисанню.