Лист лавровий мелений

Застосування

Як пряність найчастіше використовують листя лавра у сушеному вигляді, а також плоди лавра та лавровий порошок, який є концентрованим екстрактом ефірних олій лавра. Для приготування соусів використовують лавровий порошок і додають його тоді, коли соуси охолонуть до теплого стану. Мелений лавр можна додавати до паштетів, ковбас, сала.

Цілі листки лавра сушать і в такому вигляді використовують як пряність. Іноді зустрічаються свіжі листки, сухі плоди лавра або подрібнене сухе листя.

Спеція лавровий лист добре підходить практично до будь-яких супів і бульйонів (крім молочних). Зазвичай його додають за 5–10 хвилин до завершення приготування перших страв.

У другі страви лавровий лист можна додавати з самого початку тушкування.

Оскільки лавровий лист має не лише чудовий аромат і смак, а й антисептичні властивості, ця спеція популярна у маринадах і розсолах. Лавровий лист додають під час квашення та копчення. Також його використовують при консервуванні риби, м’ясної тушонки, грибів, овочів.

Раніше лавровий лист клали у брикети з фініками та інжиром, щоб запобігти появі комах.

Чудово смакують оселедець і кілька у «лавровому вінку».

Неможливо уявити заливне з риби або м’яса без ароматного лаврового листа.

Дуже смачними виходять креветки та краби, зварені з лавровим листом.

Добре додати лавровий лист під час варіння або запікання картоплі.

Лавровим листом ароматизують оцет.

У деяких національних кухнях лавровий лист додають до напоїв (чаю, медовухи, лікерів) і варення.

Висушений лавровий лист повинен зберігати оливковий колір, бажано, щоб він не був поламаний. Зберігати спецію рекомендується не більше одного року.

Лавровий лист може входити до складу сумішей спецій: карі, букет гарні, хмелі-сунелі.

Лавровий лист додають із розрахунку: 1 лист на 1 літр рідини.

Вид

Лавр благородний — вічнозелений кущ або дерево з густою кроною родини Лаврові (Lauraceae), іноді пірамідальної форми. Висота деяких видів сягає 10–15 м.

Листя має темно-зелене забарвлення, зі світлішою нижньою стороною, воно жорстке, шкірясте, еліптичної форми, краї трохи хвилясті. Цвіте рослина дрібними жовтувато-білими квітами, зібраними у пучки та розташованими у пазухах листків.

У листопаді дозрівають плоди — чорно-сині яйцеподібні кістянки. Уся рослина має аромат. Листя та плоди використовують як пряність із четвертого року життя, коли дерево (кущ) починає плодоносити.

Стовбур має темно-сіру гладку кору та густо розгалужену крону. Листя шкірясте, чергове, короткочерешкове, цільнокрає, голе, просте, темно-зелене, довжиною 6–20 см.

Листова пластинка довгаста, ланцетна або еліптична. Суцвіття зонтикоподібні, численні, зібрані переважно на кінцях гілок по три у пазухах листків.

Квіти дрібні, білувато-жовті, на коротких квітконіжках. Плід — чорно-синя яйцеподібна або еліптична кістянка з великою кісточкою. Маса 1000 насінин — 400–500 г.

Плантації лавра розміщують у субтропічних районах, де річна сума ефективних температур становить не менше 3000 °С, а абсолютний мінімум температури не опускається нижче –12 °С.

Батьківщина лавра — Мала Азія та Середземномор’я. Люди вирощують лавр із давніх часів: саме гілками цього дерева увінчували імператорів, героїв і атлетів у Стародавній Греції та Римі. У Середньовіччі лавр символізував доброту та вважався захистом від зла й блискавки.

Характеристика та походження

Лавровий лист — це реліктова культура, що залишилася від флори третинного періоду. У природі дерево живе 300–400 років.

Батьківщина лавра — узбережжя Середземного моря. Рослину вирощують у Туреччині, Греції, Італії, Франції, Іспанії, Португалії, Албанії, Югославії, Гватемалі.

В Україні та інших країнах його вирощують як декоративну та пряно-ароматичну культуру в регіонах із відповідним кліматом.

Лавр благородний — вічнозелений субтропічний кущ, листя та плоди якого є класичною пряністю.

До Європи лавр потрапив понад 25 століть тому. Греки привезли його разом з інжиром, кипарисом, оливою та виноградом.

Сьогодні він росте у країнах із морським кліматом: Греції, Туреччині, Албанії, Франції, Іспанії, Португалії, Гватемалі, а також у Криму та на узбережжі Чорного моря. Італія найбільше вирощує та експортує цю пряність.

Перевага лаврового листа полягає в тому, що навіть при тривалому або неправильному зберіганні він не втрачає своїх якостей і властивостей.

Смак і аромат: солодкуватий, насичений смолистий аромат, із гіркуватим смаком.

Лікувальні властивості лавра відомі людству з давніх часів. Він має в’яжучу та сечогінну дію, покращує травлення й апетит. Пасту з подрібненого листя прикладають до опіків і порізів. Олію зі стиглих плодів лавра використовують у виробництві лікерів, парфумерії та у ветеринарії.

Леткі ароматичні речовини лавра пригнічують розвиток туберкульозної палички та загалом зміцнюють імунітет.

Щоб позбутися стоматиту, іноді достатньо просто пожувати лавровий лист. Лавр повністю зберігає свої властивості у висушеному вигляді. У цьому його перевага перед багатьма іншими рослинами.

Деякі фахівці рекомендують вживати лавр і з профілактичною метою. Ви можете відчути, що організм став міцнішим, дихати стало легше, а втома зменшилася.

Для приготування настою: 5 г листя (приблизно 15 листочків) залити 300 г води та кип’ятити протягом 5 хвилин. Напій настоювати у термосі 3–4 години, процідити й приймати невеликими порціями протягом дня, випивши всі 300 г. На другий і третій день повторити процедуру. Після двотижневої перерви курс можна повторити. Такий відвар не рекомендується людям зі схильністю до закрепів.

Повідомляється, що лавр допомагає при ревматоїдному артриті та навіть при діабеті. Його також можна застосовувати як засіб від надмірної пітливості.

Лавровий лист — справжній природний помічник. Він багатий на фітонциди, містить безліч необхідних організму мікроелементів, дубильні речовини, здатний сприяти виведенню небажаних речовин з організму та підтримувати імунну систему.

Деякі спеціалісти рекомендують використовувати лавр у профілактичних цілях. Ви можете відчути покращення загального стану, легше дихання та зменшення втомлюваності.

Лавровий лист підтримує імунітет, а на тлі ослабленої імунної системи розвиваються такі захворювання, як туберкульоз. Крім того, леткі ароматичні речовини лавра пригнічують розвиток туберкульозної палички. Лавр також використовують при стоматиті, цукровому діабеті, болях у суглобах, надмірній пітливості та гаймориті.

Лавр повністю зберігає свої властивості навіть у висушеному вигляді. І це є його перевагою перед іншими рослинами.

Лавровий лист має в’яжучі властивості, тому може сприяти виникненню закрепів. Якщо людина має до них схильність, під час вживання лаврового настою рекомендується додати до раціону більше буряка та чорносливу або зменшити дозування настою.

Листя рослини Laurus nobilis. Має гострий і гіркуватий смак, у невеликих кількостях сприяє нормалізації нервової діяльності. Лаврову олію застосовують для втирання при корості, ревматизмі, паралічах і пухлинах, а при застудних захворюваннях — для інгаляцій.

Для отримання лаврової олії в домашніх умовах подрібнене до порошку листя кип’ятять у топленому маслі.

Щоб позбутися стоматиту, іноді достатньо пожувати лавровий лист.

Лавровий лист використовують при лікуванні хронічних холециститів і жовчнокам’яної хвороби. Відвари лаврового листа покращують травлення, стимулюють апетит і сприятливо впливають на роботу багатьох органів.

З листя, плодів і квіток отримують ефірну олію для харчової промисловості. Частково її використовують у парфумерній та миловарній промисловості. З лаврової олії виготовляють лікувальні мазі та антисептичне мило. Крім того, олію застосовують у ветеринарії.

У народній медицині плоди лавра використовують як зовнішній засіб для лікування ревматизму, паралічів і застудних захворювань.

Окрім лікувальних властивостей, лавр допомагає позбутися молі та тарганів. Він зміцнює здоров’я, використовується в лікуванні та допомагає у побуті. Недарма з давніх часів до лавра ставилися з великою повагою.

Поради шеф-кухаря

Високоякісний лавровий лист можна визначити не лише за сильним ароматом, а й за яскравим оливковим кольором.

Не рекомендується зберігати його понад один рік після збору, оскільки старе листя не тільки втрачає аромат і набуває кольору «хакі», а й починає сильно гірчити.