Гірчиця біла мелена
Застосування
Насіння гірчиці має надзвичайно гострий, терпкий смак, що нагадує хрін, розпалює вогонь травлення та стимулює роботу шлунка й кишечника.
Із меленого насіння готують столову гірчицю з додаванням води, оцту, цукру, солі, рослинної олії, іноді меду та інших спецій (гвоздики тощо).
Насіння також використовують для приготування різних видів сумішей спецій і прянощів, а також для консервування овочів і грибів.
Гірчичний порошок застосовують у приготуванні майонезу.
Гірчичні зерна можна додавати до рису, салатів і домашніх соусів. Перед додаванням у страву насіння гірчиці обсмажують в олії. Це активує ароматичні олії, завдяки чому вони повністю розкривають свої пряні та корисні властивості й надають їжі гарячий горіховий аромат.
Леткі пари гірчиці мають антибактеріальну та фітонцидну дію. Саме завдяки цим властивостям її широко використовують у харчовій промисловості для зберігання продуктів, які швидко псуються.
Вид
Гірчиця — однорічна трав’яниста рослина родини хрестоцвітих заввишки 40–50 см.
Корінь стрижневий, досить розгалужений. Стебла прямі, гіллясті, голі.
Листки прості, чергові, черешкові:
нижні — ліроподібно-перистороздільні, рідше майже цілісні;
стеблові — у міру підняття по стеблу зменшуються, їхні пластинки стають менш розділеними, а черешки коротшають;
найвищі листки мають сизуватий відтінок.
Квітки зібрані у щиткоподібні суцвіття.
Плід — лінійний стручок, тонкий, зі звивистими жилками на стулках і тонким носиком.
Насіння дрібне, кулясте, чорно-сизе, коричневе або блідо-жовте.
Цвіте у травні, плоди дозрівають у червні.
Окрім сарептської гірчиці, з лікувальною метою використовують насіння інших видів гірчиці — білої та чорної. Обидва види також є однорічними культурними рослинами.
Чорна гірчиця відрізняється від сарептської світлішими пелюстками віночка. Її насіння дещо дрібніше, ніж у сарептської, червонувато-бурого кольору, з ямчастою поверхнею.
Біла гірчиця відрізняється від двох попередніх видів ліроподібним листям, зазвичай сильно опушеним стручком із плоским носиком і великим світло-жовтим насінням із гладкою поверхнею.
Вирощування
З лікувальною метою насіння гірчиці збирають під час дозрівання нижніх і середніх стручків.
Траву скошують спеціальними пристосуваннями, сушать у валках, обмолочують комбайнами, не допускаючи пересихання та осипання насіння.
За необхідності насіння досушують, розсипаючи його тонким шаром (2–3 см) на тканині.
Вміст корисних речовин
У насінні міститься глікозид синігрин, який під дією ферменту мирозину розкладається на гірчичну олію, сульфат калію та глюкозу.
Насіння гірчиці містить:
ефірну гірчичну олію;
до 25–35% жирної олії, яку отримують шляхом пресування.
Гірчична ефірна олія складається з:
алілізотіоціанату (алілгірчичної олії) — близько 40%;
кротонілгірчичної олії;
слідів сірковуглецю.
У насінні також міститься повільно висихаюча жирна олія, до складу якої входять гліцерин і жирні кислоти:
ерукова;
олеїнова;
лінолева;
ліноленова;
лігноцеринова;
міристинова;
бегенова.
Сухе насіння гірчиці практично не має запаху, але варто розтовкти його в теплій воді — і незабаром з’являється характерний різкий аромат гірчиці.
Ці властивості гірчиці пояснюються наявністю в ній глікозиду синігрин.
Батьківщина сарептської гірчиці — Середня Азія. Також вона зустрічається на Кавказі, у Західному Сибіру та чорноземній зоні Росії.
Гірчицю вирощують на полях у степовій зоні.
Медичне застосування
Препарати з гірчиці мають місцеву подразнювальну та обволікальну дію.
Гірчиця сприяє розсмоктуванню гарячих пухлин, її прикладають до хворого місця разом із сіркою при «свинці» (епідемічному паротиті). Якщо гірчицю розтерти та пити з підсолодженою медом водою, вона допомагає усунути постійне відчуття подразнення та першіння в горлі.
Гірчиця відкриває закупорки в решітчастих кістках, допомагає при імпотенції та корисна при «задусі матки» (термін із давньої медицини).
Існує думка, що вживання гірчиці натщесерце покращує кмітливість. Також гірчиця допомагає при отруєнні різними отрутами та покращує зір.
Насіння гірчиці або столову гірчицю застосовують внутрішньо як засіб, що підвищує апетит, подразнює слизову та сприяє виділенню шлункового соку й кращому травленню їжі.
При місцевому застосуванні подразнювальну дію гірчиці широко використовують у вигляді гірчичників і гірчичних ванн як відволікаючий засіб, що викликає перерозподіл крові (наприклад, при запаленні легень).
Гірчицю приймали всередину при отруєнні опіумом для викликання блювання та діареї (по одній щіпці або по 1,5 г гірчичного порошку з перервами, доки не почнеться блювання).
Насіння гірчиці вживали по 10 зернин натщесерце за 30 хвилин до їжі; щодня збільшуючи кількість, доводили дозу до 20 зернин. Якщо насіння немає, використовували гірчичний порошок, починаючи з 1/4 чайної ложки й поступово доводячи до повної чайної ложки, запиваючи водою. При відчутті печіння запивали теплою оливковою олією або молоком.
При гарячці застосовували суміш такого складу: 1 чарка вина, 1/4 чайної ложки гірчиці та щіпка солі. Все добре перемішували й приймали 3 рази на день.
Приготування гірчичників
Гірчичники виготовляють шляхом нанесення на аркуші паперу каучукового клею та посипання їх гірчичним порошком, який потім притискають, пропускаючи через вальці.
Якщо ж гірчичники виготовлені з нежирного насіння гірчиці, жирна олія не перешкоджає подразнювальній дії ефірної гірчичної олії, і лікувальний ефект буде слабшим.
Дія гірчичників пояснюється тим, що подразнення шкіри викликає приплив крові до певної ділянки тіла, що й забезпечує лікувальний ефект.
Гірчичники накладають на груди, потилицю, литкові м’язи, ділянку серця тощо для рефлекторного впливу на кровообіг (при гіпертонічних кризах, загрозі інсульту, стенокардії).
Гірчичники широко використовують при невралгіях і м’язовому болю, накладаючи їх на больові зони.
Ефективність гірчичного порошку підвищується, якщо перед використанням його змочити теплою водою, а не гарячою чи холодною. Це пов’язано з тим, що ферменти — сполуки гірчиці — є нестійкими, а гаряча вода температурою понад 60 °С їх руйнує.
Тому якщо покласти гірчичники в окріп, вони не матимуть дії: без ферменту глікозид не буде розщеплюватися.
Гірчичні компреси
(1 чайна ложка гірчичного порошку на склянку теплої води).
Застосовуються в дитячій практиці додатково до гірчичників при застудних захворюваннях.
Компрес накладають на 1–10 хвилин.
Гірчичний порошок отримують із знежиреного та висушеного макухи зерен гірчиці. Його можна використовувати у чистому вигляді, а також для приготування настоянок, настоїв і гірчичників.
Гірчицю у вигляді порошку або насіння застосовують при закрепах.
При хронічному нежиті гірчичний порошок насипають у панчохи або шкарпетки.
Гірчичні ванни
Із гірчичного порошку також роблять ванни:
для дорослих — 200 г гірчиці на ванну;
для дітей — 20–150 г.
Гірчичні ванни стимулюють кровообіг, поглиблюють дихання, полегшують відходження мокротиння.
Іноді роблять ножні гірчичні ванни.
Гірчичний порошок, змішаний навпіл із медом і замішаний на відварі квіток білої лілії, використовують при веснянках.
Приготування гірчичної олії
1 частину гірчичного порошку розчиняють у 49 частинах спирту.
Гірчичну олію можна використовувати для розтирань.
Гірчичну олію отримують не лише пресуванням насіння, а й шляхом перегонки.
Під час перегонки виділяється ефірна олія у вигляді жовтуватої рідини з надзвичайно різким запахом. Її леткі пари сильно подразнюють слизові оболонки очей, носа та ротової порожнини, викликаючи сльозотечу й запалення. При потраплянні на шкіру олія може спричиняти пухирі та навіть виразки.
Ця олія є токсичною й небезпечною, тому в чистому вигляді її не застосовують.
Використовують 2%-й спиртовий розчин (гірчичний спирт) для розтирань при ревматизмі.
Препарати з гірчиці протипоказані при запаленні нирок і туберкульозі легень.
