Томат різаний 3х3

Застосування

Помідор можна віднести до родини ароматичних рослин із певною натяжкою. Однак той факт, що його плоди є основою цілої низки томатних соусів — кетчупів, дає підстави вважати його пряністю.

Необхідно зазначити, що значна кількість нових сортів, які дають високі врожаї, за смаком може бути менш якісною. Тому часто до салатів із помідорів доводиться додавати різноманітні кислі або гострі приправи. Отже, для наших із вами цілей — приготування спецій — не варто обирати помідори лише за зовнішнім виглядом, спокушаючись гарною формою чи розміром, а краще спочатку скуштувати їх.

Томатний сік — приємний, втамовує спрагу та є поживним напоєм. В одній склянці соку міститься половина добової норми провітаміну А (каротину) та вітаміну С, необхідних людині. Сік, як і свіжі плоди томата, є хорошим засобом профілактики авітамінозу. Консервований сік має таку саму біологічну активність, як і свіжі плоди томата. У них міститься менше, ніж у багатьох рослинних продуктах, пуринів — продуктів обміну білків, які несприятливо впливають на обмін речовин. Томати необхідні в харчуванні дітей, дорослих і людей похилого віку.

У харчовій промисловості томати використовують у вигляді томатної пасти для виробництва соусів і в консервації. Важко перелічити кількість продуктів, приготування яких неможливе без використання помідорів/томатів.

Вид

Томат належить до родини пасльонових. Це однорічна трав’яниста рослина, але в умовах захищеного ґрунту за сприятливих умов томат може плодоносити протягом кількох років.

У нашій країні прийнята класифікація томата, складена академіком Д. Д. Брежнєвим. Відповідно до цієї класифікації існують три підвиди томата: звичайний (нештабмовий), великолистий і штамбовий.

Понад 90% сортів томата, які вирощують у нашій країні, належать до першого різновиду. Великолистих сортів томата небагато, і вирощують їх переважно овочівники-аматори. Широко поширені деякі сорти штамбового томата.

Томат звичайний (нештабмовий): сорти розрізняють за висотою — від карликових (25 см) до високорослих (5 м), а також за формою, забарвленням і розмірами плодів.

Томат великолистий: рослини зі слабкою та середньою облистненістю, з плоскоокруглими та плоскими плодами.

Томат штамбовий: рослини компактні, карликові або середньорослі, добре облистнені. Стебла міцні, потовщені, прямостоячі. Листя з гофрованою поверхнею, зеленого та темно-зеленого забарвлення. Плоди різноманітні за формою, кольором і масою.

Коренева система рослин томата моноподіального типу та розвивається швидко. При розсадному вирощуванні корені сильно розгалужуються й розподіляються у верхньому шарі ґрунту, переважно на глибині 20–30 см, оскільки ріст головного кореня обмежується під час пікірування та висаджування розсади у відкритий ґрунт. Розвиток кореневої системи пов’язаний зі ступенем розгалуження рослини: чим потужніша рослина, тим сильніше розвинена її коренева система.

При безрозсадному вирощуванні рослини томата формують кореневу систему стрижневого типу, при цьому довжина головного кореня може досягати 1,5–2 м. У цьому випадку рослини більш посухостійкі. Додаткові корені томата можуть утворюватися на будь-якій частині стебла в умовах підвищеної вологості ґрунту, наприклад, під час пікірування та підгортання рослин.

Стебло прямостояче або полягає під вагою плодів, вкрите волосками. Очевидно, шкідників відлякує різкий запах, який виділяють залозисті волоски, що вкривають усі частини рослини. Пилок у томата важкий і переноситься вітром на відстань не більше 0,5 м у суху та спекотну погоду.

Плід — соковита багатогніздова ягода, різноманітна за формою, забарвленням незрілого та стиглого плода і масою. Розмір, форма та поверхня плода змінюються залежно від умов вирощування. Хімічний склад плодів залежить від багатьох факторів: часу дозрівання плодів, агротехніки, метеорологічних умов, термінів збору та сортових особливостей.

Насіння томата плоске, дрібне (маса 1000 насінин — 2,8–4 г), трикутно-ниркоподібне, світло- та темно-жовте, опушене, через що має сірий відтінок. У культурних сортів в 1 г міститься 200–300 насінин. Після виділення насіння перебуває у стані «спокою». Схожість насіння зберігається 8–10 років, але за хороших умов зберігання (у герметично закритій тарі) воно може залишатися схожим понад 15 років.

Цикл розвитку рослин томата при вирощуванні у відкритому ґрунті завершується протягом одного вегетаційного періоду, у захищеному ґрунті рослини можуть рости понад рік. Розмножується томат зазвичай насінням, але можливе й вегетативне розмноження, оскільки бічні пагони та відрізки молодих стебел легко вкорінюються.

До вегетативного розмноження вдаються, коли важко отримати насіння, наприклад, у міжвидових гібридів, партенокарпічних або безтичинкових форм, а також при прискореному розмноженні особливо цінних рослин.

За тривалістю вегетаційного періоду сорти поділяються на ранньостиглі (від сходів до дозрівання — менше 105 днів), середньоранні (106–110 днів), середньостиглі (111–115 днів), пізні (116–120 днів) і дуже пізні (понад 120 днів). Ця ознака сильно варіюється. У міру просування з півдня на північ період «сходи — дозрівання» подовжується, оскільки недостатньою є сума ефективних температур. Зміщення може досягати 25 днів і більше. Тому наведені вище цифри слід розглядати як орієнтовні.

Характеристика та походження

Томати (помідори) походять із північно-західної частини Південної Америки (Перу, Еквадор), корінні жителі якої — інки — вирощували цю рослину, очевидно, ще в давнину, так само як і ацтеки в Мексиці.

Із Мексики у XVI столітті іспанці вивезли рослину на батьківщину, де дещо змінили її ацтекську назву, перетворивши «tumantla» на «tomat». Ця назва міцно увійшла до лексикону інших мов.

Цю південноамериканську рослину вперше описав європейський ботанік Маттіолі. Саме його опис став причиною того, що аж до XIX століття томати не вживали в їжу.

Маттіолі назвав їх «mala insana» — нездоровими фруктами; згодом у спеціальній літературі тривалий час побутувала думка, що томати отруйні.

Певною мірою вчений мав рацію. Дійсно, зелені частини рослини помірно отруйні. А якщо врахувати, що помідор належить до родини рослин, для якої характерні сильно отруйні види, доводиться визнати, що побоювання Маттіолі були цілком обґрунтованими.

Найцікавішим і парадоксальним в історії томата можна вважати те, що, незважаючи на американське походження, він уже був відомий у Північній Америці як харчова рослина навіть у ті роки, коли в Європі його вже давно вживали в їжу.

У Росії перша згадка про томат була виявлена 1780 року у словнику Кіріака Кондратовича. Поширення томата Росією, ймовірно, почалося з Криму. Саме Росія відіграла основну роль у просуванні культури томата на північ.

Академік Д. Д. Брежнєв зазначає, що поширення томата в країні відбувалося досить швидко. До 80-х років XIX століття томати як товарну культуру досить широко вирощували на Північному Кавказі та в Саратовській губернії. Через деякий час культура томатів просунулася далеко на північ. Їх почали вирощувати не лише в районах центральної чорноземної смуги, а навіть у Новгородській і Псковській губерніях, у Ростовському повіті Ярославської губернії, під Петербургом (60° північної широти).

Наприкінці XIX — на початку XX століття окремі городники вирощували томати й у суворіших умовах — у Костромській, Вологодській, Вятській губерніях, на Уралі.

На початку XX століття томати вирощували в Сибіру — у Мічурінську, Томську, Благовєщенську-на-Амурі. У Сибіру, під Томськом, городники-ентузіасти домоглися плодоношення томатів у відкритому ґрунті.

Томати вирощували переважно поблизу великих міст, які були споживачами цих овочів, а також у місцях їх переробки. Особливо багато томатів вирощували в передмістях Краснодара, Астрахані, Саратова, Воронежа, Курська, Москви, Петербурга та інших великих міст.

Товарне виробництво томатів у Росії почалося в 50-х роках XIX століття; вже у 80-х роках томати для продажу вирощували навіть під Петербургом, а в 90-х роках — у Тверській, Новгородській та Ярославській губерніях. Лише в найбільш північних губерніях (Костромській, Вологодській, Вятській) вирощування томатів мало переважно аматорський характер.

Наприкінці XIX століття на ринки Москви та Петербурга томати надходили з Астрахані, Катеринодара (Краснодара), Царицина (Волгограда), Грозного, Новгорода.

З Астраханської губернії томати у переробленому вигляді вивозили за кордон.

Із створенням великих овочівницьких господарств і початком будівництва потужних тепличних комбінатів, а особливо зі стрімким розвитком колективного садівництва містян, томати почали вирощувати повсюдно.

Харчова, лікувальна та дієтична цінність овочів визначається вмістом у них білків, вуглеводів, жирів і, головним чином, наявністю біологічно активних речовин, до яких належать вітаміни та мінеральні солі.

Медичне застосування

У плодах томата міститься глікоалкалоїд томатин, який виконує в рослині захисні функції. Глікоалкалоїди у високих концентраціях можуть чинити токсичну дію на організм людини, однак у стиглих плодах вони практично відсутні. У плодах томата не накопичуються нітрати, а ніжна клітковина та пектини м’якоті стимулюють травлення, покращують перистальтику кишечника, зв’язують шкідливі речовини, які надходять із їжею або утворюються в кишечнику внаслідок порушеного травлення.

Привертає увагу високий вміст каротиноїдів. Холін, що міститься у плодах томата, знижує рівень холестерину в крові, запобігає жировому переродженню печінки, підвищує імунні властивості організму, сприяє утворенню гемоглобіну.

Свіжі плоди, томатний сік, паста та інші продукти переробки плодів томата мають профілактичні та лікувальні властивості. Томатний сік є джерелом вітамінів і мінеральних солей, особливо заліза, необхідного при недокрів’ї. Він збуджує апетит, втамовує спрагу, покращує роботу серця завдяки високому вмісту калію, нормалізує роботу шлунково-кишкового тракту. Рекомендується дітям, а також людям похилого віку для профілактики атеросклерозу. Знижує артеріальний тиск і рекомендується при надмірній масі тіла. Сік підвищує імунітет до збудників запалення легень (пневмококів), кишкових інфекцій (сальмонел), дизентерії. Фітонциди плодів томата пригнічують розвиток патогенних для людини мікроскопічних грибів.

Народні рецепти

При захворюваннях печінки. Взяти пів склянки соку свіжих помідорів і змішати з такою самою кількістю капустяного соку або капустяного розсолу (без оцту!). Пити тричі на день, бажано після їди. Приймати протягом 1,5–2 місяців. Спосіб повільний, але дієвий. Цей самий засіб можна використовувати і при виразковій хворобі.

Від наривів. Найкраще взяти свіжий червоний помідор, щойно з грядки. Вимити, розрізати навпіл, а краще — розламати. До половинки помідора промовити: «Студениця, прохолодна царице! Іди на вогонь раба Божого "Ім’я", загаси гнітуницю, висмокчи мертвицю, гони лихоманницю! Нехай раб Божий "Ім’я" не мучиться. Амінь». Накласти половинку помідора на нарив, накрити ошпареним капустяним або буряковим листком, обв’язати марлею. Через шість годин сила помідора вичерпується.

Для краси обличчя. Приготувати м’якоть подрібненого свіжого помідора так, щоб ані металева тертка, ані ніж не контактували з цією м’якоттю. Нанести кашку на чисте, вимите та змащене зволожувальним кремом обличчя. Відпочити 15–20 хвилин, занурившись у приємні мрії, в яких ви — неперевершені! Потім змити помідорну масу теплою водою та нанести крем. Шкіра стане ніжною та світлішою.

Для зміцнення ослаблених дітей. Коли дитина маленька, ослаблена після хвороби, квола і не п’є риб’ячого жиру, її можна підгодовувати помідорним сиропом. Цей сироп добре підходить і дорослим, які перенесли хворобу.

Червоні стиглі помідори потримати в окропі пів хвилини, потім протерти крізь сито, щоб відокремити шкірку. До отриманого соку додати цукор, розчинити його, перемішуючи дерев’яною ложкою. На 1 л соку — 2 кг цукру. Сироп не кип’ятити, а відразу розлити у простерилізовані пляшки, додавши в кожну по часточці лимона. Закрити прокип’яченими корками та зберігати в холодильнику.

При використанні всіх «помідорних порад» слід пам’ятати, що у деяких людей може виникати алергія на помідори.

Від опіків. Змішати м’якоть помідора з обліпиховою олією та нанести на опік. На ніч зробити пов’язку з цією маззю. При цьому не слід використовувати пластир. Через два-три дні опік має зникнути.

Вміст корисних речовин

Плоди томата мають високі поживні, смакові та дієтичні властивості. У плодах міститься від 4 до 8% сухої речовини, з них понад 50% припадає на цукри (1,5–6% від загальної маси плодів), представлені глюкозою та фруктозою — найбільш цінними цукрами.

Серед органічних кислот переважають лимонна та яблучна. Вони покращують апетит і травлення, згубно діють на патогенні кишкові бактерії.

Ефірна олія та леткі органічні спирти надають плодам томата специфічного запаху, зумовлюючи їхні фітонцидні, антибактеріальні та протигрибкові властивості.

Мінеральний склад плодів томата різноманітний: вони містять багато калію, кальцію, заліза, фосфору, хлору, сірки та марганцю. Особливістю є висока концентрація калію, що сприяє кращому жировому та водному обміну, нормалізації артеріального тиску.

Томати мають протимікробні та антиатеросклеротичні властивості, а також здатність стимулювати апетит.