Фенугрек (Шамбала, Пажитник, Хельба) листя

Застосування

Мелене насіння пажитнику має специфічний аромат, що віддалено нагадує суміш горіхового та бобового запахів, і гіркуватий присмак. Щоб позбутися гіркоти, насіння потрібно замочувати на кілька годин у воді або обсмажувати. Основне застосування пажитнику в кулінарії — як загусника. Особливо популярний він у цій ролі на Сході, в Індії, де його додають до соусів, супів, підлив, страв із бобових. Це робить їх густішими, а також надає індійським стравам особливого горіхового аромату. В Індії пажитник також додають до сурогатної кави.

Мелене насіння входить до складу приправ карі, чатні, хмелі-сунелі, аджики, масал, вірменської приправи-обмазки для бастурми — чаману; ціле насіння — до бенгальської суміші panch phoron («п’ять спецій»).

Пажитником ароматизують сири, тісто для випікання хліба, а у США — ром і кленовий напій. У Греції та Єгипті з пророслого насіння готують салат.

Молоде листя пажитнику також широко використовують як пряність. Його додають до салатів, супів, соусів, других страв, їдять самостійно, як шпинат. Висушена та подрібнена зелень пажитнику чудово доповнює м’ясні й рибні страви, супи, підливи, страви з картоплі та грибів.

Вид

Пажитник (Trigonella L.) — однорічна трав’яниста рослина родини бобових, яка налічує близько 130 видів. Найвідоміші з них — пажитник сінний (Trigonella foenum-graecum L.) і пажитник блакитний (Trigonella caerulea L.). Рослина являє собою невеликий, мало розгалужений кущик заввишки 30–60 см.

Листя пажитнику трійчасте, завдовжки до 4 см, із зубчастими краями. Квітки дрібні, жовті, розташовані в пазухах листків у вигляді зонтикоподібних суцвіть, рідше — поодинокі. З них утворюються коричнево-жовті стручки трикутної форми завдовжки до 6 см і завтовшки 3–5 мм. Усередині стручка міститься до 20 коричнево-жовтих насінин ромбічної форми, завдовжки до 4 мм, із солодкуватим, з легкою гіркотою, смаком.

Характеристика та походження

Батьківщина пажитнику — Мала та Передня Азія. У дикому вигляді він росте в передгір’ях Туреччини, Ірану та Іраку, далі — аж до Гімалаїв, зустрічається в Єгипті та Ефіопії. Як харчову, лікарську та кормову рослину пажитник нині вирощують в Індії, Пакистані, Китаї, Ірані, Іраку, Сирії, Єгипті, Монголії, Японії, Тунісі, Марокко, Ефіопії, США, Аргентині, на півдні Закавказзя та в південній Європі.

Вміст корисних речовин

Насіння шамбали містить білки, протеїн, крохмаль, цукри, клітковину, ефірну олію, ферменти. Шамбала багата на вітаміни А, В1, В2, С, РР, а також такі мікроелементи, як калій, фосфор, кальцій, магній, натрій, залізо, цинк. Крім того, насіння шамбали містить усі незамінні амінокислоти, необхідні нашому організму.

Медичне застосування

Шамбала має гіркий, гострий і солодкий смаки, має зігрівальну енергетику. Вона впливає на травну, дихальну та сечостатеву системи. Живить плазму, кров, кістковий мозок, нервові клітини та клітини статевих органів.

Застосовується при дизентерії, диспепсії, водянці, розладах травлення, хронічному кашлі, алергічних захворюваннях, бронхітах, грипі, зубному болю, неврастенії, артритах, подагрі, діабеті, збільшенні печінки, для лікування свищів, туберкульозних виразок, ран і захворювань легень. Крім того, шамбала нормалізує роботу серця та підшлункової залози, а також перистальтику кишечника.

Для лікування її використовують у вигляді настою, відвару або порошку.

Для приготування лікувального настою шамбали достатньо залити 1–2 ч. л. насіння половиною склянки окропу, дочекатися, поки насіння набухне та стане м’яким; настій випити, а насіння з’їсти з медом. Також можна замочити 1–2 ст. л. насіння у воді на ніч — до ранку воно стане м’яким і придатним до вживання.

Чай із шамбали очищає шлунок, нирки та кишечник. Вважається також, що регулярне вживання чаю із шамбали сприяє приємному запаху тіла.

2 ч. л. насіння, проварених у склянці води протягом 15 хвилин на слабкому вогні та вживаних 3 рази на день із медом, традиційно використовують при застуді та захворюваннях легень.

Подрібнене на порошок насіння шамбали можна вживати як тонізувальний засіб при остеомієліті та туберкульозі.

Особливо корисною шамбала вважається при станах, пов’язаних із нестачею поживних речовин: анемії, затримці розвитку, неврастенії. При анемії рекомендують приймати 2 ч. л. насіння шамбали з молоком або медом, оскільки воно багате на залізо, а в такому поєднанні воно добре засвоюється, і рівень заліза в крові підвищується.

При цукровому діабеті традиційно рекомендують щодня вживати 2 ч. л. подрібненого насіння пряності з молоком або замочувати насіння у воді на ніч, а вранці випивати отриманий настій.

Шамбалу з великим успіхом використовували в минулому і застосовують нині для лікування передчасного облисіння та стимуляції росту волосся. Для цього на шкіру голови наносять кашку з меленого насіння шамбали. Проросле насіння, вжите в їжу, нібито посилює ефект стимуляції росту волосся. Проросле насіння також традиційно використовують як лікувальний харчовий продукт при розладах травлення, зниженій функції печінки та слабкій активності сперматозоїдів.

Паста із шамбали при зовнішньому застосуванні очищає шкіру, сприяє загоєнню пухирів, виразок, бородавок, фурункулів і ран, що важко загоюються, оскільки насіння шамбали містить багато рослинного слизу та клейких речовин. Нанесення цього слизу на рану сприяє заспокоєнню подразнених і запалених тканин.

В Аюрведі пряність традиційно використовують при виразковій хворобі, оскільки шамбала має протизапальні властивості, заспокоює та сприяє загоєнню ран, а також для підтримки жіночого здоров’я.

Шамбала — чудовий засіб для ослаблених після хвороби та людей у період відновлення, особливо при захворюваннях нервової, дихальної та репродуктивної систем.

Молодим мамам традиційно рекомендують додавати шамбалу до солодких страв — вважається, що вона тонізує та зміцнює організм після пологів і стимулює лактацію. При недостатній кількості молока традиційно рекомендують пити 3 склянки настою шамбали (2 ч. л. на склянку окропу або молока) на день.

У великих кількостях шамбала стимулює настання менструації та діє подібно до жіночого гормону естрогену, оскільки містить фітогормон діосгенін, схожий за дією на нього. Недарма арабські жінки від Сирії до Лівії їдять обсмажене насіння шамбали, щоб надати округлості грудям і стегнам.

Спринцювання міцним настоєм шамбали (1–2 ст. л. на склянку окропу) традиційно використовували при білях.

Як тонізувальний та загальнозміцнювальний засіб при імпотенції 1 ст. л. меленої шамбали додають до підігрітого молока та вживають щодня. Для цієї мети також використовують проросле насіння шамбали.

Шамбала особливо корисна для людей похилого віку.

Протипоказання: шамбалу не можна вживати під час вагітності (може спровокувати викидень і кровотечу), а також при вагінальних кровотечах.