Цибуля різана копчена

Застосування

Це дуже ароматна приправа до багатьох страв, а особливо до тушкованої та смаженої риби й м’яса, для обсмажування в клярі кабачків, баклажанів та інших овочів. Чудово поєднується з іншими спеціями та травами.

Кожна людина знає, що цибуля корисна і під час лікування різних захворювань, і просто як засіб для зміцнення організму. Цибуля — рослина воістину дивовижна. Без неї не обходиться практично жодна господиня. Цибуля входить до складу багатьох страв: її додають у салати, перші та другі страви, вживають у їжу як у сирому вигляді, так і тушкованою, смаженою і навіть вареною (хоча останній варіант подобається далеко не всім). Використовують і зелені «пера», і самі цибулини. Ми настільки звикли до цибулі, що іноді забуваємо: у будь-яку пору року під рукою є дешевий, доступний кожному засіб боротьби з багатьма хворобами. До речі, біологи стверджують, що цибуля є результатом людської селекції, оскільки дикі форми цієї рослини досі не знайдені в природі.

Цибулю додають у свіжі та стерилізовані салати, консервовані гриби, огірки та різні види овочів. Вона надає чудового смаку квашеній капусті. У кулінарії її зазвичай використовують як смакову добавку до різноманітних супів, соусів, підлив, фаршів, смаженого м’яса, цибулевих пирогів тощо. Цибуля чудово доповнює ковбасні та м’ясні вироби, сир, творог, хліб із салом.

Сьогодні існує безліч способів лікування різних захворювань за допомогою народної медицини. Ефективність такої натуральної терапії не викликає сумнівів навіть у затятих скептиків.

Як лікарський засіб цибуля використовувалася з найдавніших часів. Її унікальні цілющі властивості були відомі ще в Стародавньому Єгипті, а також за часів Стародавньої Греції та Римської імперії. Загалом історія використання цибулі налічує понад чотири тисячі років.

Цибуля стимулює виділення травних соків, має сечогінну дію, заспокоює нервову систему. Фітонциди цибулі мають бактерицидні та протигельмінтні властивості, сприятливо впливають на регуляцію мікрофлори ротової порожнини та кишечника, а також на видільну функцію нирок.

Вид

Рід цибулі налічує близько 400 видів. На території СНД росте 228 видів. Проте лише 10 із них можна віднести до пряних овочевих культур. Половина з цих десяти видів — дикоросла цибуля.

Стебло цибулі ріпчастої — дудчасте, заввишки до 30 см, листки прості, сизо-зелені. Суцвіття — багатоквітковий зонтик, вкритий плівчастою оболонкою. Вільна білувата оцвітина складається з широких ланцетних листочків. Цибулина має конусоподібну, веретеноподібну або кулясту форму.

Цибулю вирощують із насіння або з цибулі-сіянки. Насіння висівають ранньою весною рядками на відстані 20 см, на глибину 10–15 мм. Сходи проріджують, залишаючи між рослинами відстань 30–50 мм.

Для вирощування цибулі з сіянки в перший рік отримують маленькі цибулинки. Більші цибулинки навесні висаджують для отримання молодої зеленої цибулі. Відібрану сіянку ранньою весною висаджують рядками: відстань між рядами — 20 см, між окремими цибулинками — 50–80 мм.

Цибулю збирають вибірково під час росту, а весь урожай — після висихання листя, коли шийка добре підсохла.

Характеристика та походження

Цибуля — рід трав’янистих рослин Allium, більшість представників якого людство вживає в їжу практично стільки ж, скільки існує цивілізація.

В одному з настінних написів, знайдених у піраміді Хеопса, згадується закупівля продуктів для будівельників — на першому місці у списку стоять цибуля та часник (також повноправний представник славного роду цибулевих).

У Стародавньому Єгипті сферична багатошарова цибулина сприймалася як модель будови Всесвіту. Добре знали цибулю й давні греки, а римляни навіть включили її до обов’язкового раціону воїнів як засіб профілактики застудних захворювань і хвороб горла.

Згадка про цибулю є навіть у Біблії. Коли ізраїльтянам набридло харчуватися однією манною небесною, вони почали нарікати на Мойсея: «Ми пам’ятаємо рибу, яку в Єгипті їли даром, огірки й дині, і цибулю, і часник…» (Числа 11:4–6).

Від римлян, які називали цибулину unio або unionem (від unus — «один», на відміну від багатозубкової головки часнику), цибуля потрапила до Британії, де це слово згодом трансформувалося в onion. Таке саме походження мають французьке oignon і голландське ajuin. Німецьке Zwiebel, італійське cipolla, польське cebula, українське цибуля, португальське cebola та іспанське cebolla походять від латинського cepula — «цибулька».

Вирощуванням цибулі займалися ще давні народи Месопотамії, Персії, Індії, Східної Азії та країн Середземномор’я. Точну батьківщину цибулі досі не встановлено. Первинним генетичним центром вважають територію північно-західної Індії, Афганістан, Узбекистан і західний Тянь-Шань.

Ще у III столітті до н. е. цибуля була відома шумерам і єгиптянам. До Центральної Європи вона потрапила завдяки римлянам, від яких європейські народи навчилися її вирощувати.

Найпоширеніший культурний різновид — цибуля ріпчаста — має десятки місцевих сортів. Вона поділяється на гострі, напівгострі та солодкі сорти.

Гострі сорти переважно вирощують у Європі, зокрема в середній смузі Росії, напівсолодкі та солодкі — на півдні, у Закавказзі та Середній Азії.

У південних регіонах ріпчасту цибулю споживають більше, ніж у північних. Гострі сорти найкраще використовувати для приготування гарячих перших і других страв, а солодкі — для салатів, холодних закусок та бутербродів.

Про те, що цибуля має здатність боротися з хвороботворними мікроорганізмами, напевно, знають усі. Ця чудова властивість забезпечується високим вмістом у цибулинах особливих летких речовин — фітонцидів.

У цибулинах також містяться різноманітні азотисті речовини, деякі цукри, зокрема глюкоза, фруктоза, сахароза, мальтоза. Крім того, у них є солі кальцію, міді, заліза та фосфору, які дуже корисні для організму людини. Наприклад, солі заліза (особливо високий їхній вміст у цибулі-слизуні) сприяють покращенню складу крові, а солі кальцію зміцнюють кісткову тканину.

З цибулі отримано низку лікарських препаратів. Препарат Алілчеп — спиртова витяжка з цибулі — має антибактеріальну дію та стимулює секреторну діяльність кишечника. Його призначають для лікування атонії кишечника, діареї, а також атеросклерозу. Суміш витяжки з цибулі з гліцерином — Алілгліцер — використовують для лікування трихомонадних кольпітів.

Встановлено високу ефективність вдихання фітонцидів цибулі (інгаляції) при бронхолегеневих захворюваннях (кашель, бронхіт, коклюш). Свіжий сік сприяє утворенню сперми та підвищує статеву потенцію. Цибулю застосовують для лікування та профілактики гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, а також як засіб, що зменшує рівень холестерину в крові.

Характерний запах цибулі викликаний наявністю ефірних олій, що містять сірку. Ці олії мають лікувальну та антимікробну дію. Крім них, у цибулі містяться білки, цукри, вітамін D₂, кальцій, залізо, калій, натрій і магній. Сльозоточивий ефект цибулі викликають різні речовини, наприклад пропіоновий альдегід і тіопропанальсульфоксид. Цибуля також містить слизові та пектинові речовини, які сприятливо впливають на травлення.

Окрім ефірних олій, ріпчаста цибуля містить велику кількість вітамінів і мінеральних солей. Це однаково стосується як самої цибулини, так і листя (пера) цибулі. Вони містять вітаміни С, Е, групи В, РР, каротин, а також солі калію, кальцію, заліза, фосфор та йод.

Лікувальні властивості цибулі відомі з давніх часів. Здавна за допомогою цибулі лікували мозолі, фурункули та обмороження. Цибуля, зварена з цукром, є чудовим засобом від кашлю. Її сік здатний розріджувати слиз при захворюваннях дихальних шляхів, розширювати кровоносні судини, покращувати кровообіг і обмін речовин. Цибуля є чудовим профілактичним і протиглистовим засобом.

Поради шеф-кухаря

• Щоб не плакати під час нарізання цибулі, потрібно періодично занурювати ніж у холодну воду.

• Перед тим як різати цибулю, натріть ніж сіллю — тоді він не набуде неприємного запаху.

• Щоб руки не пахли цибулево-часниковим ароматом, протріть їх вологою сіллю, а потім вимийте з милом.

• Щоб зменшити гіркоту ріпчастої цибулі, яку подають як гарнір, до неї додають оцет.